Історія створення району, географія

Історія створення району, географія.

Борівський район розташований у південно - східній частині Харківської області, здебільшого в басейні Червонооскільського водосховища. Район належить до другого часового поясу, географічно входить до степової зони. Борівський район межує:
- на півночі – з Куп’янським районом Харківської області (35 км), 
- на північному заході – з Шевченківським районом Харківської області (0 км),
- на заході – з Ізюмським районом Харківської області (45 км),
- на сході – зі Сватівським  (30 км) і   Кремінським   районами Луганської області (13 км),
- на півдні  - з Краснолиманським районом  Донецької області (23 км)
Найдовший кордон з Ізюмським районом.  Територія району становить 875,33 км2, це 2,788 % від площі території області й 0,14499 % території України. Це один з найменших районів Харківської області.  З 27 районів області від Борівського району за площею менші тільки Коломацький, Печенізький, Кегичівський та Зачепилівський райони. Найбільша протяжність району з півночі на південь становить 32 км, зі сходу на захід – 34,5 км.  Відстань від районного центру селища міського типу Борова до обласного центру міста Харкова: трасою – 165 км, залізницею – 157 км, це один з найвіддаленіших районів, який знаходиться на далекій периферії Харківської області. Район характеризується відносно густою транспортною мережею. Його територію перетинають залізниця, автомобільні і трубопроводні магістралі. З півночі на південний захід Борівщину перерізає шосе республіканського підпорядкування  Куп’янськ – Ізюм. Усі населені пункти району транспортно добре зв’язані асфальтовими дорогами. Протяжність автодоріг: всього 329,9 км, в тому числі з твердим покриттям 325,9 км, мостів – 23. Через район електрифікованою залізничною гілкою Святогірськ (Красний Лиман Донецької області) – Куп’янськ – Вузловий Куп’янського відділення Південної залізниці рухаються великі потоки залізничних вантажів з Донбасу та на Донбас. Наявність густої сітки автомобільних шляхів, залізниці, близькість до Донбасу – все це поліпшує економіко-географічне положення Борівського району. Зі сходу на захід через Борівщину проходить потужна міжнародна газотранспортна система «Союз» (Оренбург – Західна Європа) та паралельно їй газопровід «Новопсков – Шебелинка». На території району знаходиться Дружелюбівське газо-конденсатне родовище, яке інтенсивно експлуатується. З 1978 року в районі проводиться газифікація населених пунктів, об’єктів соціальної сфери, промислових підприємств. Загальна протяжність місцевого газопроводу становить 258,8 км, газифіковано близько 4500 квартир. З географічним положенням району пов’язані його загальні сприятливі природні умови, у тому числі значні агрокліматичні та рекреаційні  ресурси. Найбільшим природним багатством краю є родючі чорноземи, що сприяють широкому розвитку сільського господарства. Район характеризується високими рекреаційним можливостями. Тут розміщена одна з найбільших рекреаційних зон Харківщини – Червонооскільська. На лівому березі Червонооскільського водосховища в сосновому лісі функціонують 12 туристичних баз відпочинку підприємств і установ Харківщини та Донбасу. Знаходяться вони біля сіл Піски – Радьківські, Підлиман та Новоплатонівка. Загальна площа займаної території становить 38,3 га. Крім того в літній період  на береги водосховища приїздять  туристи і в цей період за рахунок приїжджих населення району подвоюється. Борівський район належить до найменш населених районів Харківської області. Постійне населення Борівщини станом на 01.11.2011 року становить 17723 особи, в тому числі  міське населення - 5768,  сільське -  11955 осіб.  До складу Борівського  району входить 38 населених пунктів, в тому числі  селище міського типу Борова та селище Першотравневе. Територіальна структура району включає в себе 9 сільських рад: Богуславська, Вищесолоненська, Гороховатська, Ізюмська, Першотравнева, Підвисочанська, Підлиманська, Піско-Радьківська, Чернещинська та Борівську селищну раду. Селище міського типу Борова є найбільшим населеним пунктом району і його районним центром. Перші поселення на території району виникли в 1664 році «на усть – Боровенского колодязя на ріці Оскіл», тобто в гирлі річки Борова при впадінні її в Оскіл, де було побудовано  монастир. Заснував цей монастир монах Монасій, і спочатку  він називався Боровенська пустинь, бо був на річці Борова. При монастирі  був заснований хутір Борова, в подальшому і район назвали Борівським. В XVI ст. території сучасного Нижнього Приоскілля  не  належала жодній тогочасній державі, швидше, була буферною між ними і входила до Дикого Поля – велетенської, незаселеної території з непевним статусом, яка знаходилась між Доном і Дніпром. Тут  час від  часу кочували зі своїми отарами ногайці та татари, подекуди вони жили й осіло ( як, наприклад, біля сучасних Пісок Радьківських, де навіть мали свою добре укріплену фортецю). Тут же майже постійно перебували міліарні (воєнні) загони місцевих козаків – оскільки і донецьких (з Дінця) – на чолі зі своїми отаманами. Це були  славні нащадки літописних бродників. Міцеві козаки нікому не  корилися  й не підлягали жодній державі: ні  Московському царству, ні Кримському ханству, ні  Кримському  ханству, ні  Польському  королівству та великому князівству Литовському. Саме українські козаки й заснували в 2-й пол.. XVIІ ст. слобідські полки – своєрідні військово-адміністративні та територіальні  утворення в Слобідській Україні, як тепер стала називатися частина Дикого Поля. Правобережжя сучасної Борівщини ввійшло до складу Харківського слобідського козацького полку. В 1765 році указом імператриці Катерини ІІ з 5 слобідських полків: Охтирського, Ізюмського, Острогозького,  Сумського та Харківського – була створена Слобідсько – Українська губернія. Територія сучасної сучасної Борівщини увійшла до Ізюмського та Свато-Лучанського  комісарств Ізюмської провінції Слобідсько- Української губернії. У 1780 році із Слобідсько- Української губернії створено Харківське намісництво, до якого у складі Ізюмського повіту на короткий час увійшла й сучасна Борівщина. Та вже наступного року повіти були реорганізовано в округии, а Борівщина знову була віднесена до Куп’янського округу Воронезького намісництва. Указом імператора Павла І  12.12.1796 року  знову була відновлена Слобідсько - Українська губернія. Куп’янський повіт до якого входила Борівщина передавався назад до складу Слобідсько- Української губернії. В кінці 1835 року Слобідсько- Українська губернія була перейменована в Харківську, до її складу входило 11 повітів. Найбільшим повітом Харківської губернії був Старобільський,  Борівщина була його складовою частиною. Після революції 1917 року наша територія ввійшла до складу Української Народної Республіки на початку квітня 1918 року. Сучасна Борівщина ввійшла до складу землі «Донеччина» з центром у Слов’янську. В 1920 році було утворено нову Донецьку губернію, до якої ввійшли наші східні та південні сусіди, які до цього разом з нами перебували у складі Куп’янського повіту. На підставі розпорядження Харківської губернської територіальної комісії в Куп’янському повіті в грудні 1922 року відбулося скорочення кількості волостей, а згодом і сільрад. Таким чином, з колишніх 23 волостей повіту було утворено 10 волостей і 97 сільрад. Гороховатська, Піщанська та Борівська волості об’єднувалися в одну волость, яка стала називатися Борівською. Укрупнену Борівську волость було передано до Ізюмського округу, де вона стала одним з 11 його районів. На жовтень 1924 року у Борівському районі було вже 13 сільрад та 57 населених пунктів з населенням 32420 чоловік. 5 січня 1925 року рада народних комісарів та уряд УСРР   видали постанову про зміну адміністративно – територіального поділу Харківської губернії, за цією постановою центр Борівського району із села Борова був перенесений в село Гороховатку з перейменуванням Борівського району в Гороховатський. Та вже постановою ВУЦВК від 26.09.1926 року центр району був перенесений назад у село Борову з перейменуванням району в Борівський. У 1926 році Борівський район складався з 14 сільрад, площею був 675,5 км², мав 82 населені пункти, 5993 господарств, кількість населення – 34123 чоловіка. Відповідно до постанови ВУЦВК та РНК УСРР від 13.06.1930 року ліквідовано Ізюмський і Куп’янський округи, їх територія була приєднана до Харківського округу. ВУЦВК та РНК УСРР 3 лютого 1931 року прийняла рішення про розформування 110 районів та приєднання їх до інших. На Харківщині тоді було ліквідовано 7 районів, у тому числі й Борівський (приєднаний до Ізюмського району) та Сеньківський ( приєднаний до Куп’янського району. Постановою ВУЦВК від 25.02.1935 року було створено 23 нових райони, в тому числі й Борівський (попередніх межах), Харківська область складалася тепер із 83 районів. У 1959 році Білянську, Богуславську, Лозівську і Синиську сільські ради Куп’янського району було передано до складу Борівського району. На 1 грудня 1959 року Борівський район складався з 10 сільрад і 71 населеного  пункту. У 1962 році було проведено укрупнення і ліквідацію багатьох районів. Указом Президії Верховної Ради УРСР від 30 грудня 1962 року «Про укрупнення сільських районів Харківської області» були укрупнені 13 сільських районів, а 15 районів були ліквідовані. Серед ліквідованих і Борівський район, який був розділений між Ізюмським та Куп’янським районами. До Куп’янського відійшли Біленська та Богуславська сільради, а до Ізюмського – всі інші. В 1965 році майже всі райони були розукрупнені та створено (чи відновлено) 8 нових районів. Указом Президії Верховної Ради УРСР  від 08.12.1966 року на території Харківської області було створено ще 5 нових районів, у тому числі й Борівський. При цьому Борівському району була передана вся попередня територія за винятком Біленської сільради, яка так і залишилась у складі Куп’янського району. Рішенням № 132 Харківського облвиконкому від 14.03.1968 року районний центр село Борова було віднесено до категорії селищ міського типу. Це за часом останній райцентр Харківської області, який став із села селищем міського типу. За адміністративно-територіальним поділом на 1971 рік у Борівському районі налічувалось 8 сільрад і одна селищна рада (Борівська), це 42 села і одне селище міського типу. У 1992 році була розукрупнена Ізюмська сільська рада, з неї виділилася новостворена Чернещинська сільська рада з центром у селі Чернещина. Таким чином Борівський район складався з 9 сільрад і однієї селищної ради. Станом на 01.01.2003 року населення Борівського району становило 20724 чоловіка, в тому числі: міське – 6806 чол., сільське 13918 чол.